За результатами археологічних розкопок на околиці селища і поблизу нього виявлено кілька поселень епохи неоліту (V—IV тисячоліття до н. е.), бронзи (II тисячоліття до н. е.), 2 поселення і курганний могильник скіфського періоду (V—IV ст. до н. е.). Знайдені також 2 скарби римських монет (II ст. н. е.). На території Сосниці досліджені 2 ранньослов’янських поселення перших століть н. е.., 4 поселення і 2 могильника сіверян (VII—X ст.), 2 городища і 3 поселення часів Київської Русі; виявлені стародавні гончарні вироби: вони відрізняються характерним орнаментом. Подібну кераміку в археології прийнято називати «сосницькою».

Найранніший документ, в якому можна знайти згадки про Сосницю — Іпатіївський літопис. У хроніці 1234 року згадано як Данило Галицький, допомагаючи Київському Великому князю у війні з Михайлом Чернігівським, звільнив кілька міст, в тому числі і Сосницю.

До 1648 року Сосниця — центр Сосницької волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства.

У 1648—1649 і 1663–1668 роках Сосниця — центр полку. Після Зборівського договору 16 жовтня 1649 року включена до Чернігівського полку.

Сосниця — селище міського типу, районний центр Сосницького району Чернігівської області над річкою Убіддю (притока Десни). Розташоване за 90 кілометрів на схід від Чернігова, неподалік від злиття річок Десни та Сейму. Вперше згадується 1234. Було сотенним містечком, повітовим центром. Населення — 7,2 тисячі осіб. Відстань до обласного центру автомобільним шляхом — 88 км